Мені здалося, я спіткнулась,
І попереду — тільки мла й пітьма,
Та двері інші розчахнулись —
І ринуло світло, прийшла весна!

Весна немислимого щастя,
І голос знов в душі звучить:
«Ти позабула: Я всесильний,
Отець дитя хіба ж не простить!

Простить — і дасть захист, визволення,
І буде поруч, як завжди,
Тепер ти — нове творіння,
Сім’я тепер — і Я, і ти!»

Нам кажуть, коли й де молитись,
Та ритуали, жертви — все пішло в далечінь.
Лиш жертва Агнця допоможе навернутись
І прийняти любов Отця з небесних височінь!

Любов Небес незбагненна й прекрасна!
Як можна взяти провину всіх і вмерти…
А нам лиш бути б із нею в згоді ясній,
Жить вірою, взяти крила і летіти!

І скільки б не було падінь,
Хай в серці голос Божий лиш звучить,
Поглянь на Хрест — позбався сумнівів,
Любов тебе не кине й простить!