Якось вранці парубок
Зазирнув на вогничок:
«Що тут?» — «Церква!» — кажуть враз, —
«Ти покайсь — і брат у нас!
Бог тебе, мій друже, любить,
Віриш — Він тебе не згубить,
Ти Христа у серце прийми
Та спасіння віднайди».

«Як же так, я ж курю, лаюсь,
Часто у житті помиляюсь» —
«Ти не бійся — Бог простить,
За це був Ісус побит!
Він страждав і мук зазнав,
Щоб ти нині жити став!
Він за тебе заплатив
І від смерті відкупив!» —
«Чим Йому я можу віддать?» —
«Та нічим, лиш Дар прийнять!»
Рада новині душа,
А в кишені — ні гроша.
Ну а там, на Небесах, —
Свято, бенкет — «ох» і «ах»:
«Син вернувся — красота!»
Тішаться всі небеса!
Взуття, одяг, перстеньок:
«Я люблю тебе, синок!»

День минає, місяць, рік:
«Щось не росте наш чоловік,
Десятина — як була,
Ну так, діти, мати, сім’я!»
Хлопець чує в серці докір —
Почався новий розбір:
«Що ж ти Богу не служиш,
З лідерами не дружиш?
Всі в столицю, на аншлаг, —
А тебе нема ніяк!
Що ж ти за християнин,
Як ходиш завжди один?» —
«Та сім’я, робота, діти,
Не встигаю все на світі:
Вранці діток вів в садок,
Ввечері — з жоною вдвох,
В гості з нею ми ходили,
Сім дітей нагодували,
Хвору матір умивав,
З нею молився, суп давав» —
«Ну а де ж ти вночі був,
Що для Бога не служив?!»

Похилив він свої очі —
Хоч і жити вже не хочеш:
«Ех, церковная сім’я,
Неугодний Богу я!» —
«Не сумуй, браток, прости,
Курси лідерів пройди, —
Ось тоді попреш вперед:
Сатана, сім’я, народ…
Головне — у церкві буть
Й Господу тут послужить!»
Взяв зошити парубок,
Тихо сів собі в куток,
Сил нема конспект відкрить:
«Важко Господу служить!»
Розлетілися листочки,
Не збагнути ні рядочка,
Слово Боже там лежить,
Просто в серце говорить.
Згадав хлопець: «Як же так?
Це ж ПОДАРУНОК!.. Ох, простак!»
Радість сил йому дала,
Благодать вмить ожила:
«Що в житті я наробив —
А мене ж Господь простив!
Від початку до кінця
Виправдав мене Отець!
Чи ж можливо заслужить,
Що у Господа купить?
Тільки мазь очну узять,
Щоб побачить благодать!
Слава, Господи, Тобі!
Все, свобода — ти в мені!»

Побіг скоріш до верхів —
Радість там ділить хотів!
Вислухали, озирнули,
Строгі лиця так зиркнули:
«Скільки хлопець з нами, га?
Рік?! Розумний не по літах!
Де служив, у чому міг?
Ні в чому?! Він що, остиг?
Може, піст ти довгий брав?
Ти диви — йому Бог сказав!
Все, звичайно, хороше,
Та ми тут давно уже;
Хочеш ближче бути до Бога —
То служити — от дорога!»
Розгубився парубок,
Замислився дружок,
Посміхається братва:
«Розумієш, ми ж — сім’я,
Ну а щоб ти був правий,
Ми придумали статут свій:
Щоб не пив і не курив,
Десятину щоб носив,
Все робив, як ми хотім, —
Ось тоді ти будеш син.
Як бажання в тебе є,
Приходь — обговорим це,
Як усе влаштує нас,
Вип’єм за здоров’я квас!
Ну а що не за статутом,
Не до серця нам, не любо, —
Значить, те від сатани,
Тут уже, дружок, мовчи!»

Вийшов хлопець, обтрусився,
Більше там не появився.
«Як же можна з цим прожить,
Богу з радістю служить?
Чи ж можливо заслужить,
Що у Господа купить!
Не служитиму я вам,
Самоправедним братам,
Буду Слово вивчати,
Буду Бога чекати,
На людей я надивився,
Хліба чужого наївся,
Буду на Христа дивитись
І Хлібом життя живитись!»

Слава Богу, Хліб — задаром,
І, обдавши теплим паром,
Прямо в серці буде жить
І Отцю Небес служить!
А як втома нас спіткає,
Бог чекати не чекає:
Меч духовний дасть до рук:
«Міцно лиш тримай, мій друг!»
А тоді — в обійми Тата,
До престолу благодаті,
Там утіху Його взяти,
Свою святість пізнавати!
Бог до Себе кличе: «Йдіть!
Від діл мертвих відійдіть,
Знаю діло Я для вас:
Вірте в Сина — Я ж у вас!»
Тягарі, діла, закони…
О Господь, Тобі поклони!
Ти пройшов і все звершив
І сім’ю Собі набув!
Кожній дитині Ти рад!
Сад! О, дивний аромат!
Ти зовеш нас до спокою —
Все звершив Своєю рукою!
В кожнім храм Свій збудував,
В Дусі радість, мир нам дав!
Бог поклявсь Собою Сам —
Слова Свого не зламав!
Ворог має лиш одне:
«Чи ти Божий син тепер?»
Та який отець земний
Сину не бажа спокій?
Бог по силі все дає,
Так, що кожен донесе!
В серце нам бажання вклав —
Лиш надію б кожен мав!