Шалом вам, улюблені святі й праведні Божі діти!

Сьогодні ми із сестрами говорили на тему втрати першої любові, і мені лягло на серце поділитися з вами роздумами на цю тему.

Серед віруючих дуже часто порушується питання про втрату першої любові. За свої 22 роки в церкві я ще не бачила, щоб цю тему піднімали без самоосуду чи просто осуду з боку наших дорогих братів і сестер, зокрема служителів. Деякий час тому Господь відкрив мені суть цієї проблеми.

Ми всі пам’ятаємо той благодатний час, коли ми тільки-но увірували в Ісуса. Як було чудово! Ми все бачили дивовижним, любов так і виливалася з нас, усе було легко й просто. Але минав час, і весь цей чудовий стан кудись подівся.

Нам пояснювали, що це була перша любов і через якийсь гріх ми її втратили. І ось наставали в житті християнина суворі часи боротьби з гріхом, відвойовування територій, зайнятих ворогом, умертвіння своєї плоті, співрозп’яття з Христом… Загалом, список можна продовжувати й продовжувати.

Але насправді відповідь зовсім в іншому. Коли Господь відкрив для мене, що благодать дана не лише невіруючим, щоб спастися, а й віруючим, щоб жити повноцінним, обіцяним Самим Христом життям з надлишком, я дещо зрозуміла.

Замисліться на хвилину й згадайте, як ми традиційно євангелізували людей. Що ми їм казали? Якщо описати середньостатистичну євангелізацію в протестантській церкві, то звучатиме це приблизно так: «Дорогий друже! Господь любить тебе! Приходь до Нього таким, яким ти є. Тобі не потрібно кидати курити, пити, блудити й т. д., щоб Він прийняв тебе. Коли ти прийдеш до Нього, Він Сам звільнить тебе від усього цього. Його спасіння даровано нам з благодаті, і тобі всього лише потрібно покаятися у своїх гріхах, попросити прощення й повірити в те, що Ісус помер за тебе!» І загалом усе це правда. Я зараз не буду розбирати кожну фразу з погляду завершеної роботи Христа, але суть така, що спасіння ми отримуємо даром, з благодаті, і тут людина нічого не може вдіяти. І ось людина увірувала. У неї радість, Господь її прийняв і простив, величезний тягар звалився з її плечей. Її радості, здається, немає меж. Вона ходить у благодаті.

Потім вона потрапляє до церкви. І почалося: 7 кроків до освячення, 5 кроків до зцілення, як перемогти той гріх, цей гріх, як правильно молитися, як утримати зцілення, вам потрібно любити Бога, вам потрібно сіяти, щоб Бог благословив вас….

Ви розумієте, що відбувається? Її негайно ставлять під закон, який людина не лише не здатна виконати, а який ще й є силою гріха [1Кор.15:56]! На неї покладають непосильний тягар, і тут уже не до радості й не до любові. Я не дивуюся тому, що люди йдуть із церков, почуваючись ошуканими. Але й вони, і ті, хто, попри це, все ж залишився, постійно відчувають осуд через те, що вони не змогли чи не можуть виконати всіх церковних вимог, які подано їм як Божі.

От і виходить, що людина нібито втратила першу любов, але насправді людина, спасенна з благодаті, відхилилася на іншу Євангелію [Гал.1:6-7]. Вона стала, свідомо чи несвідомо, під закон, якого не здатна виконати. Вона перевела погляд з Ісуса Христа й того, що ВІН зробив, на себе та свої діла.

О, ви нерозумні галати! Хто вас звів не коритися правді, вас, яким перед очима Ісус Христос переднакреслений був, як ніби між вами розп’ятий?
Це одне хочу знати від вас: чи ви прийняли Духа ділами Закону, чи із проповіді про віру? Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом (благодаттю) почавши, кінчите тепер тілом (законом)?
–Галатам 3:1-3

„Ви, що Законом (ділами) виправдуєтесь, — полишилися без Христа, відпали від благодаті!“ [Гал.5:4]

А їй кажуть, що вона втратила першу любов, заганяючи її в ще більше ярмо осуду й самоосуду. Я зараз не засуджую служителів, які проповідують усі ці законницькі вчення в наших церквах. Адже їх теж цьому навчили.

Але я помітила, що коли Бог перевів мій погляд із самої себе знову на Христа, ця радість, та, яку я мала, коли тільки-но увірувала, повернулася. І те саме свідчать мої друзі, які теж отримали одкровення благодаті. Це радість ходіння в свободі, радість того, що більше не потрібно напружуватися, намагаючись дотягнутися до стандартів, установлених церквою, але не Богом. Радість пізнання Божої любові, яка перевищує знання, і радість перебування в ній. Радість того, що Бог приносить плоди в твоєму житті, радість нових одкровень про те, що ВІН зробив, і насолода спілкуванням із Ним без будь-яких зобов’язань і вимог. Радість того, що ти прийнятий, насправді прийнятий таким, яким ти є. І тоді здається, що й перша любов повернулася.

Я пам’ятаю, що коли я отримала одкровення про благодать, то мені здавалося, що саме тоді я й народилася згори, але це були лише почуття. Я знаю, що це сталося набагато раніше і я не втрачала першої любові. Я просто була обманута дияволом, щоб зосередитися на собі, і в мене було вкрадено радість переживання близьких взаємин із Небесним Отцем. Але тепер я просто купаюся в переживанні Його любові. І не тому, що я стала любити Його більше. А тому, що: „Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи“ [1Ів.4:10].

Я пам’ятаю, що колись читала книжку якогось християнського психолога про те, як виявляти свою любов до дітей. І в цій книжці була одна фраза, підтвердження якої я знайшла в Писанні. Ось що написав автор: «Діти не випромінюють любов. Вони її відбивають». Він мав на увазі, що діти відбивають накопичену ними нашу любов, але не мають її самі по собі.

Так само відбувається і з нами. У 2 Коринтянам 3:18 написано: „Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, ДИВИМОСЯ всі НА СЛАВУ ГОСПОДНЮ, І ЗМІНЯЄМОСЯ В ТОЙ ЖЕ ОБРАЗ від слави на славу, як від Духа Господнього“, а в посланні до ефесян: „щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і ПІЗНАТИ ХРИСТОВУ ЛЮБОВ, яка перевищує знання, щоб були ви НАПОВНЕНІ ВСЯКОЮ ПОВНОТОЮ БОЖОЮ“. [Еф.3:17-19]

Бачите, у чому тут річ? Ми так само, як і діти, не маємо любові в самих собі. Лише пізнаючи її, ми можемо наповнитися ВСЯКОЮ повнотою Божою, і лише дивлячись відкритим обличчям на Христа, ми змінюємося в Його образ, і тоді Його любов, якою ми наповнюємося, виливається через нас, і ми ходимо в тій любові.

Тільки важливо пам’ятати, що це Його любов і її неможливо втратити!

З любов’ю в Христі, ваша сестра Ніна :-).