Пам’ятаю, раніше, наслухавшись, що нам треба боятися не потрапити до Божого спокою, а також працювати, щоб увійти в нього, я намагався перебувати в цьому спокої. Звичайною реакцією було — нічого не робити. Мовляв, плоть хоче щось робити, щоб розв’язати якусь проблему, а я намагатимусь не робити, щоб перебувати в спокої. Насправді «робити» чи «не робити» — це все одно бути зосередженим на своїх ділах і старанні, щоб чогось досягти. Часто навіть такі речі, як молитва іншими мовами чи оновлення розуму, можна так само перетворити на ще одне діло. У такому разі молитва стане черговою виснажливою працею, а оновлення розуму перетвориться на роботу з прослуховування безкінечної кількості проповідей і читання Писань.

Наша активність протягом дня не має жодного стосунку до нашого спокою. Можна лежати в ліжку цілий день, а мізки посилено шукатимуть розв’язання тієї чи іншої проблеми, і це нічим не відрізняється від того, щоб цілий день метушитися, розв’язуючи ті самі проблеми. Спокій не пов’язаний з нашою активністю. Він пов’язаний з тим, чи треба ще щось зробити, щоб розв’язати те чи інше завдання або проблему, чи ні. Припустімо, у людини проблеми зі здоров’ям. Можна намагатися шукати засоби й можливості, щоб одужати, — ходити до різних лікарів на консультації, читати в інтернеті про симптоми та методи лікування тощо. А можна вдаритися в іншу крайність — це часто називають «стояти у вірі». Мовляв, «я не буду» розв’язувати це світськими методами. Але часто таке «стояння у вірі» є ще одним видом діяльності. Людина «намагається» вірити Богові, як вона думає, хоча насправді в неї є бажання піти до лікаря, а вона собі забороняє. Ще раз повторю: річ не в тому, що ми робимо чи що нам треба зробити, а в тому, що Господь уже здійснив.

Отець показує Свої діла

Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.
—Євреям 4:10

Коли Бог увійшов у Свій спокій? Сьомого дня творіння. Перші шість днів Він працював, а сьомого відпочив від Своїх діл. Написано: „І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.“ [Бут.2:2] А також: „діла Його були вчинені від закладин світу.“ [Євр.4:3] «То Бог більше нічого не робить від тієї миті, коли ввійшов у Свій спокій?» Так і є — не робить. «А як же Ісус, Він зцілював хворих, проповідував Євангеліє. І Дух Святий працює не покладаючи рук. Хіба ні?» Ні, не так. Ісус не працював, Він просто ходив у вже завершених Богом ділах. Ісус сказав: „Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить.“ [Ів.5:19] «Ну от, написано ж, що Отець робить, хіба ні?» Прочитаймо наступний вірш: „Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.“ [Ів.5:20] Зверніть увагу на слова показує і покаже. Що робив Отець? Він показував Ісусові Свої діла, які Він здійснив від створення світу. Ісус бачив Отця, Який учинив діла від створення світу, і просто ходив у цих ділах.

Ісус, будучи дуже активним, насправді перебував у постійному спокої. Він ніколи нікуди не поспішав. Коли Яїр запросив Його до себе, щоб Господь зцілив його доньку, Ісус не побіг, а просто спокійно йшов до нього додому. Навіть коли Яїрові дорогою повідомили, що його донька померла, Господь сказав йому: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасена вона“. [Лк.8:50] Чому Господь не поспішав? Бо Отець уже показав Ісусові, що Яїрова донька воскресла. Ісус не намагався уявити її воскреслою, як дехто сьогодні вчить нас візуалізувати чи уявляти проблему розв’язаною. Це спроба бути собі Творцем і самому творити. Ні, Отець показав Ісусові завершене діло. Так само з Лазарем. Господь не побіг зцілювати Лазаря, а залишався на тому місці ще два дні. Він знав правильний час, бо його Йому показав Отець. Ось чому Він сказав Своїм учням: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, — цьогосвітнє бо світло він бачить“ [Ів.11:9] Ключові слова — бачить і ходить. Ісус бачив Отця, що діє, і ходив у завершених ділах.

Павло пише ефесянам: „Бо ми — Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.“ [Еф.2:10] Слова наперед приготував [грец. проетоймадзо] дослівно означають заздалегідь приготував. А слово перебували [грец. перипатео] означає ходити. Павло, до речі, дуже часто вживає це слово у своїх посланнях, коли описує життя християнина. Усе життя християнина полягає в тому, щоб ходити в ділах, які Сам Бог заздалегідь уже приготував. Отець показує Синові Свої діла, Син іде, а ми просто йдемо за нашим Пастирем і ходимо в завершених ділах. Зверніть увагу, Ісус сказав: «Син нічого робити не може Сам від Себе». Ось тому Господь сказав Своїм учням: „без Мене нічого чинити не можете ви“. Чому без Нього ми нічого не можемо робити? Бо без Його Духа і Його світла ми не зможемо ходити в ділах, які Отець здійснив від створення світу. Хто ходить у світлі, той не спотикається, бо бачить Світло світу.

Обітована земля — Субота

Бо коли б Ісус (Навин) дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьому. Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок.
—Євреям 4:8-9

Хто прийняв викупну жертву Ісуса Христа і Його Святого Духа, той починає жити в обітованій землі — землі спокою. Тому, хто вірує в Ісуса, немає потреби намагатися ввійти в спокій, як написано в посланні до євреїв. Це послання було адресоване невіруючим євреям, щоб вони прийняли свого довгоочікуваного Месію. А про тих, що ввірували, написано: „Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували“ [Євр.4:3]. Ті, що ввірували, прокидаються в обітованій землі й починають ходити по землі, де вже все було приготовлено заздалегідь. Приблизно так само сталося з євреями. Мойсей сказав Ізраїлеві: „І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наситишся“ [Повт.6:10-11] Господь не сказав: «Коли прийдеш в обітовану землю, то працюватимеш там не покладаючи рук». Ні! Він сказав: «Будеш їсти й наситишся». Саме цим займався блудний син, який повернувся додому до батька.

«А хіба апостол Павло не трудився більше за всіх?» Той самий Павло писав: „Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда — не я, але Божа благодать, що зо мною вона“. [1Кор.15:10] Начебто здається, що коли євреї ввійшли в обітовану землю, то вони там воювали й захоплювали міста. Насправді ж, коли Ісус Навин увійшов в обітовану землю, то побачив там чоловіка з оголеним мечем. [Ісус.5:13-15] Це був наш Господь. Усі ці 40 років Він чекав Ізраїля в обітованій землі й був готовий до битви. Це той самий двосічний меч Його уст, яким Господь бореться проти наших ворогів. Написано, що війна не наша, а Божа. [2Хр.20:15] Читаючи історію про здобуття Єрихону, ми можемо намагатися вишукати, що ж такого вони зробили, щоб оволодіти містом. Насправді їхні діла не мали жодного стосунку до перемоги. Як можна оволодіти містом з височенними мурами, просто намотуючи кола довкола нього й сурмлячи в козлячий ріг? «Ну вони ж закричали, і від їхнього крику впали мури», — подумає діяч. Ну гаразд, збери 100 000 уболівальників і спробуйте криком завалити мури. Уся суть не в наших ділах, а в тому, що Бог уже здійснив від створення світу.

«Ну от бачите, треба підняти себе з дивана й увійти в землю, щоб оволодіти нею, а якщо нічого не робити, то нічого й не буде». Розум, зосереджений на ділах, навіть з лежання на дивані зробить якусь практику й процес. Насправді, коли ми думаємо, що від нас залежить розв’язання тієї чи іншої проблеми — у цьому випадку це місто, збудоване велетнем, або твердиня в нашому розумі, що не дає нам оволодіти спадщиною, — то зазнаватимемо поразки, як ізраїльтяни, коли намагалися власними силами захопити Ай. Ще раз скажу: «Спокій — це не те, що я роблю чи не роблю. Спокій — це земля, яку дано нам у спадщину, і оволодіваємо ми нею не своїми силами, ділами, зусиллями, волею чи ще чимось від нас. Ми просто бачимо, що вона наша, і бачимо, що роботу з розв’язання тієї чи іншої проблеми вже завершено Богом, і просто ходимо в завершеній роботі. Живемо, знаючи, що роботу з нашого зцілення, звільнення, благословення та розв’язання всіх наших проблем завершено! Нам нічого не залишилося додати чи доточити.

Зверніть увагу, що Ісус зцілював переважно в суботу, чим сердив фарисеїв-діячів. Менталітет діяча виражається в словах старшого синагоги: „Є шість день, коли працювати належить, — приходьте тоді та вздоровлюйтеся, а не дня суботнього“. [Лк.13:14] У діяча є 6 днів для того, щоб щось робити, а сьомий день — щоб нічого не робити. І яка відповідь Ісуса? „Чи ж цю дочку Авраамову, яку сатана був зв’язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити її суботнього дня від цих пут?“ [Лк.13:16] Іншими словами, Ісус сказав: «Якого ж іще дня, як не в суботу, звільнити дочку Авраама?» Чому Він назвав її дочкою Авраама? Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували, а віруючі — це діти Авраама. [Рим.9:7-8] Ісус побачив, як вона ввійшла в землю спокою, у суботу, — то як же їй не отримати звільнення? Як увійшла? Вірою, бо віра від слухання, а слухання — через слово Самого Господа Бога Ісуса Христа.

Учні цілу ніч ловили рибу й не могли нічого впіймати. Потім Господь сказав їм: «Закиньте невода праворуч від човна». Вони закинули й упіймали величезну кількість риби. Чому вони впіймали? Бо почули Боже слово, почули слово, що виходить з уст Господніх, а Ісус сказав: „Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя.“ [Ів.6:63] Зверніть увагу, вони закидали сіті ліворуч і праворуч цілу ніч і нічого не впіймали, але коли почули Господа: „Закиньте невода“, і закинули — тоді з’явився результат. Про те саме Павло пише галатам: „Отже, Той, Хто вам Духа дає й чуда чинить між вами, — чи чинить ділами Закону, чи із проповіді про віру?“ [Гал.3:5] Коли стається чудо? Коли ми чуємо слова Самого Бога. А коли Його найкраще чути? У «суботу», коли ми перебуваємо в спокої. Щойно учні перестали власними силами ловити рибу й заспокоїлися, то відразу почули слова Ісуса: „Закиньте невода“ — і сталося чудо.

Нам нічого не залишилося робити чи доробляти, щоб завершити роботу з нашого зцілення, звільнення, фінансового прориву чи розв’язання нагальної проблеми. Навіть слова «нам залишилося просто вірити» можуть увести нас у чергове діло, яке називається «стояти у вірі». Ні. Ми просто перебуваємо в спокої, як Марія, що сиділа біля Його ніг. Коли я вчора розмірковував про Марію, Господь сказав: «Знаєш, місце біля Моїх ніг — це місце благодаті». Іншими словами, перебуваючи біля ніг Ісуса, вона була під покровом Всевишнього, у тіні Всемогутнього, під Божою благодаттю, бо Ісус і є Божа благодать. Саме так учинила Рут, коли лягла біля ніг Боаза, прообразу нашого Господа Ісуса Христа. І Боаз сказав їй: „Благословенна ти в Господа, дочко моя! Твоя остання ласка до мене ліпша від першої“ [Рут.3:10] Що це за остання ласка, ліпша від першої? Це перебувати в спокої, у благодаті нашого Господа. Це те діло, яке Ісус назвав „найкращою часткою“. І ця найкраща частка — ця Божа благодать, що творить чуда, — ніколи не відбереться від нас! [Лк.10:42] Як писав Давид у своєму псалмі: „Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя“ [Пс.22:6] І не ми трудитимемося, а Його благодать, що з нами.