Думаю, у багатьох бували ситуації, коли вони на щось надіялися, але потім воно не вдавалося. Потім приходили засмучення й розчарування на кшталт: «Бог від мене відвернувся», «Бог мене забув», «Він, напевно, мене не любить» тощо. Хочу сказати, що нам не слід судити про Божу любов до нас за обставинами в нашому житті. Божа любов виявляється не в зовнішніх обставинах, а в істині — у Христі Ісусі, а точніше, на хресті. Слово Боже каже: „А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками.“ [Рим.5:8] Якщо якісь труднощі у вашому житті змусили засумніватися в Татовій любові до вас — згадайте про хрест. Згадайте, що там наш Тато не пожалів Свого Єдиного Сина, щоб спасти нас. Дивіться на це так, що Тато віддав Свого Сина не за все людство, хоча це правда, а за вас особисто. Навіть якби ви були єдиним грішником на цій планеті, Тато все одно віддав би Свого Сина заради вас!!! І Божа любов заспокоїть і зміцнить ваше серце.

Божа любов — сила нашої надії

А надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.
–Римлянам 5:5

Бачите, як надія безпосередньо пов’язана з Божою любов’ю до нас. Що більше ми пізнаємо любов Бога, яка в Христі Ісусі, то сильніше наше серце зміцнюється в надії, яка ніколи не засоромлює. Світська надія покладається на випадок: «Надіюся, ми поїдемо влітку на відпочинок, якщо Бог дасть». Це не біблійна й не Божа надія. Божа надія завжди покладається на Божу любов, яка була вилита Духом Святим у наші серця: «Я точно знаю, що ми поїдемо цього літа на відпочинок, бо мій Тато любить мене і Він бажає лише добра в моєму житті».

Ісус сказав: „Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!“ [Мт.7:11] Якщо недосконалі батьки бажають лише доброго своїм дітям, то наскільки більше наш Небесний Тато, Який є Досконалістю Доброти й Любові!! Його серце переповнене любов’ю до нас, і Йому приносить величезну радість, коли ми приймаємо від Нього.

Найважливіше в християнстві — це спасіння. Думаю, з цим не сперечатиметься жоден християнин. І як людина спасається? Вона приймає досконалий дар — Божого Сина Ісуса Христа, Якого Бог послав. А хіба решта християнського життя відрізняється від тієї миті, коли ми прийняли досконалий дар? Слово Боже каже: „Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть,“ [Кол.2:6], а також: „А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам,“ [1Кор.2:12] Зверніть увагу на слово прийняли. Наші стосунки любові з Небесним Татом полягають саме в цьому слові.

Надія в Христі

Коли я розмірковував над словом «надія», то подивився, де воно вперше трапляється в Біблії. Є такий цікавий біблійний принцип: коли якесь слово вперше трапляється в Писанні, то в цьому вірші приховані чудові й сильні істини, що відкривають справжній зміст цього слова. На івриті надія буде тіква, коренем якого є слово кава, що означає чекати, надіятися. Уперше слово кава трапляється в такому вірші: „І сказав Бог: „Нехай збереться (кава, H6960) вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний“. І сталося так.“ [Бут.1:9] «І до чого взагалі цей вірш має стосунок до надії?» — подумав я.

Велика маса води в Писанні зазвичай символізує Божий суд і покарання — пам’ятаєте історію про потоп, як уся плоть була знищена водою. Також моря символізують земні народи. [Об.17:15; Іс.17:12-13] У яке ж це місце Бог зібрав увесь осуд землі й усі народи? Дух Святий нагадав слова Ісуса: „І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну“. [Ів.12:32]

Павло з натхнення Духа Святого пише: „Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.“ [2Кор.5:14] Зверніть увагу на слова що думають так. Думають як? «Коли вмер Один, то всі померли». І що це означає? Це означає, що там, на хресті, у тілі Ісуса Христа, ми вмерли для гріха [Рим.6:11], для стихій цього світу [Кол.2:20], для закону [Рим.7:4] і для всього тілесного чи того, що має якийсь стосунок до плоті. Хтось, можливо, скаже: «Як це я вмер, адже я ходжу й дихаю?» Ти так міркуєш, дорогоцінний брате чи сестро, бо думаєш, що життя людини полягає в її плоті й у тому, що вона робить, — ходить, дихає тощо. Насправді життя не в нашій плоті, а в Бозі й у Дусі. Христос і є наше життя. Коли Ісус Христос ходив по землі, то життя справді було в плоті — у Його плоті, але коли Він помер і воскрес, то в плоті більше немає жодного життя. Життя лише в Дусі — у воскреслому Христі Ісусі.

Тому немає сенсу надіятися на плоть, бо вона нічого не здатна принести, крім мертвих діл, від яких однаково жодної користі. Краще надіятися на Життя — на Господа нашого Ісуса Христа, Який і є наша справжня надія. [1Тим.1:1]

Упевнене очікування доброго

У 10-му розділі послання до євреїв є відома багатьом страшилка про самовільний гріх. Там написано, що коли ми самовільно грішимо, то є „страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників“. [Євр.10:27] Для тих, хто любить міркувати й розмірковувати про гріх, а не про Христа, скажу, що самовільний, або свідомий, гріх — це не якийсь там блуд чи пияцтво чи ще щось. З людського погляду всі гріхи свідомі, або самовільні, бо якщо людина перебуває без свідомості, то вона не грішить. Але Бог усі гріхи людства визначив у категорію несамовільних, або несвідомих. Ісус сказав: „Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!“ [Лк.23:34] Не знають? Первосвященики й старші чудово знали, що вони робили, — убивали невинну Людину, Яка зціляла й воскрешала людей. Єдиний гріх, який названо зневаженням Духа благодаті, — це невіра й відкидання жертви Ісуса Христа. Дух Святий прийшов свідчити про Сина Божого, і якщо людина не приймає свідчення Духа Святого, то вона зневажає Його й чинить самовільний гріх. [Євр.10:29] Докладніше можна прочитати в статті «Самовільний гріх, або провина дому Ілія».

Тож якщо людина покладає надію на свою плоть, у якій уже немає жодного життя, то, звичайно, вона перебуває в постійному очікуванні суду й Божого гніву, який уже закінчився на хресті, коли Бог вилив увесь Свій гнів на всю плоть. Але якщо ми покладаємо надію й надіємося на Духа й життя Христа, Яке живе в нас, то ми завжди очікуватимемо лише доброго, і така надія ніколи не засоромлює. Навіть якщо зовнішні обставини говорять про інше, Слово Боже каже: „І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.“ [Рим.8:28] Усе, абсолютно все Бог обертає на добро тим, хто любить Бога й покликаний Ним. А хто такі покликані? Його церква, ті, хто вірує в Його Ім’я. А хто такі ті, що люблять Бога? Ті, кого любить Сам Бог, бо написано: „Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив.“ [1Ів.4:19]

Божий спокій — місце надії

І назвав Бог суходіл: „Земля“, а місце зібрання води назвав: „Море“. І Бог побачив, що добре воно.
–Буття 1:10

Слово «зібрання» на івриті буде мікве (H4723), і перше значення цього слова — надія, упевненість. Виходить, що зібрання вод — це надія народів, або поган. А що, точніше Хто є надія народів? Павло цитує пророка Ісаю: „Буде корінь Єссеїв, що постане, щоб панувати над поганами, — погани на Нього надіятись будуть!“ [Рим.15:12] Цікаво те, що коли подивитися це місце Писання в книзі Ісаї, то там воно трохи інакше: „І станеться в день той: до Кореня Єссеєвого, — що стане прапором народам, — погани звертатися будуть до Нього, і буде славою місце спочинку Його!“ [Іс.11:10] Зверніть увагу, що Павло з натхнення Духа Святого там, де Ісая говорить про місце спочинку, поставив слова погани надіятись будуть.

Ми говорили про води, які Господь зібрав в одне місце, яке є місцем, де був піднесений Син Людський. Але в цих віршах першої книги, Буття, говориться також і про суходіл, який з’явився. Що ж це за суходіл?

Коли Господь навів потоп на землю і була знищена вся плоть, то Ной разом із дружиною, дітьми й тваринами плавав у ковчезі поверх вод. Коли вода почала спадати й з’явилися верхи гір, Ной випустив спочатку крука, який не повернувся, а потім голубку. Про голубку, яка є прообразом Духа Святого, написано: „Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.“ [Бут.8:9] Суходіл — це місце спочинку, і поки Ісус не помер на хресті й не притягнув до Себе всіх вод, Дух Святий перебував лише в ковчезі, який є прообразом нашого Господа Ісуса Христа.

„І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав. І голубка вернулась до нього вечірнього часу, — і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.“ [Бут.8:10-11] Цікаві слова — вечірнього часу. Саме під час вечірньої жертви Ісус сказав: «Звершилось!» і віддав духа. Що звершилося? Божий суд над усією людською плоттю звершився, і тепер з’явився суходіл — місце Божого спочинку. Ісус віддав духа й увійшов у Божий спокій. Зверніть увагу, що Ной зачекав 7 днів. Саме сьомого дня Бог увійшов у спокій, „бо колись про день сьомий сказав Він отак: „І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї““. [Євр.4:4]

Людина може відпочити від своїх діл, перебувати в спокої й жити в упевненому очікуванні лише доброго, коли знає й вірить, що весь Божий гнів і покарання закінчилися на хресті. Немає потреби щось робити, щоб догодити Богові чи голосу своїх батьків, який і далі дзвенить у нашому розумі: «Якщо не будеш добре поводитися, то нічого доброго не отримаєш і будеш покараний». Покарання закінчилося на хресті, і добре ми тепер отримуємо не залежно від наших учинків, а тому, що ми тепер у Христі Ісусі. А в Христі Ісусі немає жодних покарань, немає гніву й Божих докорів, а праведність, мир і радість, які прийшов нам дати Дух Святий.

На що тепер надіється Ісус, Який є нашим життям? Він надіється, що Отець покладе всіх Його ворогів під Його ноги. Що робить Ісус для того, щоб усі вороги опинилися біля Його ніг? Він просто сидить праворуч Свого Отця, у місці спокою, праведности, Божої нескінченної любові та Його благовоління. Саме в цьому місці перебуваємо й ми. Павло пише: „Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом.“ [Кол.3:1-3] Наше життя не в плоті на землі, а в Бозі на небесах, і наша надія не в плоті, наших почуттях чи земних обставинах. Наша надія — у Христі Ісусі!!

Шолом надії спасіння

Єдине місце, де ворог може нас атакувати, — це наш розум. Він знає, що якщо наш розум перебуватиме в ділах, а не в спокої, то в нашому житті також відбуватимуться бурі. Ось чому Павло пише ефесянам про Божу зброю, і одна з її частин — це шолом спасіння. [Еф.6:17] Від чого захищає шолом? Від ворожих огненних стріл осуду, обвинувачень і викриттів. Дух Святий ні в чому не викриває віруючого. Дух Святий викриває світ про гріх, і про праведність, і про суд. [Ів.16:8] А віруючі в Христа не від світу! [Ів.15:19] Дух Святий утішає віруючих, тому Ісус і назвав Його Втішителем. [Ів.14:16]

Що ж це за шолом спасіння? Павло пише солунянам: „А ми, що належимо дневі, будьмо тверезі, зодягнувшися в броню віри й любови, та в шолом надії спасіння“ [1Сол.5:8] Це шолом надії на спасіння. Навіть якщо ворог атакує ваш розум словами: «Усе буде погано через твій гріх», то наш шолом каже: «Ісус поніс усе покарання, і прокляття та лиха світу не мають до мене жодного стосунку, бо я вмер для стихій цього світу, а моє життя — Христос; і як Христос перебуває в спокої, очікуючи, коли Отець покладе всіх ворогів біля Його ніг, так і я перебуваю в Божій любові та спокої, з упевненим очікуванням, що всі теперішні негативні обставини опиняться біля моїх ніг, адже Ісус — моє спасіння, і Христос — моя надія!!»

Подивіться, що Павло пише в наступному вірші, після того як говорив про шолом надії спасіння: „бо Бог нас не призначив на гнів, але щоб спасіння одержали Господом нашим Ісусом Христом,“ [1Сол.5:9] Чому в нас може бути впевнене очікування лише доброго? Тому що Бог нас не призначив на гнів, але щоб спасіння одержали. І спасіння тут не лише від пекла, а й від будь-яких негативних обставин цього світу.

Павло пише коринтянам: „Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити. Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він,“ [2Кор.1:8-10] Чудові слова — не покладати надії на самих себе, не на наш послух, нашу правильну поведінку, силу нашої віри, наполегливість і нашу непохитність, а надіятися НА БОГА, що воскрешує мертвих, Який визволяв і ще визволить від будь-яких негараздів! Йому слава, держава й сила на віки вічні. Амінь!

Молюся, улюблені брати й сестри, щоб Бог надії наповнив вас усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатилися надією силою Духа Святого. [Рим.15:13]