Коли читаєш такі рядки: «Ісус мав відчувати сильний біль, коли Йому вискубували жмутки волосся з бороди. Він мав відчувати ще сильніший біль, коли Його били палицею і втискали Йому на голову терновий вінок. Я знаю, що бичування, від якого Його спина перетворилася на клапті, мало завдавати Йому болісних страждань. Від такого бичування люди часто вмирали. Цілком очевидно, що коли Його руки й ноги пробивали цвяхами, то це завдавало Йому невимовних мук. Я впевнений, що глузування натовпу, який зібрався довкола хреста, розбивали Йому серце. Юда зрадив Його. Петро зрікся Його. Усі учні покинули Його й утекли. Люди, яких Він зціляв і годував, тепер глузували з Нього. Ті, кого Він прийшов спасти, убили Його. Їхня невдячність, мабуть, глибоко Його засмучувала», — то мимоволі пробивається жалість до Ісуса, а з нею приходить і осуд. Адже як часто ми чуємо осудливе: «Це твої гріхи послали Його на страждання! Покайся, грішнику, адже Він так страждав за тебе!»

Мені цей твір надіслала моя знайома, яка покинула церкву через тотальний контроль, дуже себе осуджує й вважає себе зрадницею. Надіславши його мені, вона запитала: «То я, виходить, теж Петро?!» Поки я думала, що ж їй відповісти, Дух Святий промовив до мене:

Ісус хоч і був людиною, коли ходив по землі, але Він був також і Богом, і мислить Він не так, як людина! Помираючи на хресті й зносячи страждання, Він знав, на що йде. Він знав, що Юда зрадить Його, а Петро зречеться, Він знав, що люди вб’ють Його і що будуть глузувати, але все ж пішов на хрест, підставивши Свою спину під удари замість твоєї, щоб захистити тебе від цих ударів. Він прийняв на Себе плювки й стояв оголений, щоб ні ти, ні я більше ніколи не соромилися. Коли Петро зрікся, Він подивився на нього з любов’ю, а не з докором. Тієї хвилини Він не піддавався жалю до Себе, Він думав про нас із тобою, про тих, хто Його розпинав, і ПРОЩАВ!!!!!!!!!

Згадай, що Він робив і казав у день розп’яття! Він приточив вухо Малхові, сказав жінкам не плакати за Ним, подбав про Свою матір, просив Отця простити фарисеям і римлянам, бо вони не знали, що чинили, простив розбійникові на хресті… Де, ну де ти бачиш, щоб Він віддавався думкам про те, що ці жалюгідні грішники знущаються з Нього? Що Він Спаситель, а вони так сміють із Ним поводитися? Нема цього! Це все маніпуляція, хай навіть із найкращих спонук, успішне нав’язування людям почуття провини. Але не це є Доброю Новиною! Бог не хоче, щоб нас тримало біля Нього почуття провини! Божа ДОБРІСТЬ провадить до справжнього покаяння. Бог хоче, щоб ми пізнавали, як пристрасно, палко, глибоко й високо Він нас любить, і ця Його любов утримує нас у Ньому! Не читай більше таких «послань», які приносять тільки почуття провини! Натомість подумай про те, що те, що Він поніс на хресті, Він, хоч і страждав, але страждав добровільно і, хоч як абсурдно це звучить, робив це із задоволенням — „Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься.“ [Іс.53:11] — бо це тобі, кого Він так полюбив аж до хресної смерті, принесло ЖИТТЯ, і не просто життя, а повноцінне життя в здоров’ї та всякому благословенні!!!

Тож, дорогі й улюблені, Ісуса не треба жаліти, Йому треба просто повірити і з вдячністю, а не із самоосудом, прийняти те, що Він зробив для нас на хресті!

Я знаю, що сама б до такого не додумалася, бо теж до цієї миті вважала так, як написано в тому опусі, але дякую Богові за те, що Він приховує від мудрих і відкриває немовлятам! (Якось я необережно взяла участь у християнській дискусії на одному християнському форумі, і коли сказала, що навіть таких, як Гітлер, Господь дуже любить, мене назвали духовним немовлям, на що я відповіла: ну й слава Богу, зате Господь носить мене на руках! :-)