Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: „Авва, Отче!“
—Римлянам 8:14-15

У земному житті Ісуса було три періоди «дорослішання», якщо можна так висловитися, які розділялися яскравими подіями. Я хотів би зупинитися на кожному з них докладніше. Ісус, будучи Сином Божим, народився в людському тілі й став немовлям. У Писанні сказано: „А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала“. [Лк.2:40] Тобто від Свого народження до 12 років Ісус був дитиною [грец. пайдіон], яка, як каже пророк Ісая, ще не пізнала, „як зло відкидати та добро вибирати“. [Іс.7:15]

Коли ж Ісусові виповнилося 12, то сталася цікава подія: Він «загубився» в храмі. Тут Боже Слово називає Його вже не дитиною, а отроком [грец. пайс]. У чому ж особливість цієї події? Ви, думаю, чули про таке поняття в євреїв, як бар-міцва. На івриті бар-міцва дослівно означає «син заповіді». Коли єврейському хлопчикові виповнюється 13 років, то він починає жити в підкоренні Мойсеєвому Закону. А до чого тут бар-міцва і те, що Ісус у 12-річному віці залишився в храмі? Зверніть увагу, з ким Він там спілкувався: „відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх“. [Лк.2:46] Хто такі вчителі? Учителі Мойсеєвого Закону. А що робив Ісус? Слухав їх. Іншими словами, з цього моменту Він почав жити в послуху Закону. Ось як пише про це апостол Павло: „Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом“ [Гал.4:4] Ісус став під Законом не в 3- чи 4-річному віці, адже пророцтво ясно каже, що дитина не розрізняє, де зле, а де добре, а в 12. От і виходить, що Ісус родився від жони [дитина] і став під Законом [отрок]. Грецьке слово пайс, яке тут перекладене як «отрок», найчастіше в Писанні перекладається як «слуга». Не дивно, адже Писання називає підзаконних слугами, поневоленими стихіями світу, тобто Законом. [Гал.4:3]

Написано, що після того, як батьки знайшли Ісуса, Він „був їм слухняний… А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей“. [Лк.2:51-52] Тобто від 12 років до приблизно 30 Ісус жив у підкоренні Законові й батькам. Коли Ісусові виповнилося близько 30 років, то сталася інша яскрава подія: Його охрестили в річці Йордан, на Нього зійшов Святий Дух, і Отець сказав з неба: „Це Син Мій Улюблений…“ [Мт.3:17] Ісус уже не був дитиною й отроком [слугою], а став Сином, тобто духовно дорослим. Саме від цього моменту Ісус уже не жив у підкоренні Законові й батькам, або, як каже Писання, «за тілом», а почав жити за Духом і став водимим Духом. [Мт.4:1]

Можливо, усе це видасться нецікавим, але суть у тому, що коли ми прийняли Святого Духа, то прийняли Духа синівства. Павло пише: „бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: «Авва, Отче!»“ [Рим.8:15]. Дух неволі — це дух отрока, або слуги, що живе під Законом. Навіщо Ісус став під Законом? Павло ясно пише: „щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли“. [Гал.4:5] Тобто коли ми приймаємо Святого Духа, то ми вже не діти, які не розрізняють, де зле, а де добре, і не отроки, які живуть у підкоренні заповідям, а духовно дорослі, повноправні сини Божі. „Тому ти вже не раб, але син. А як син, то й спадкоємець Божий через Христа“. [Гал.4:7]