Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви
— Євреям 10:26

Це один із віршів, який часто наводять як приклад того, що віруючий може втратити спасіння.

Хочу одразу сказати: якщо ви слухаєте проповідника і вас щось лякає, знайте — це не від Бога, бо в Біблії сказано: „досконала любов проганяє страх геть“ [1Ів.4:18], а також: „Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму“. [2Тим.1:7]

Часто неправильні тлумачення біблійних віршів виникають через те, що Писання тлумачать людською мудрістю, а не самою Біблією. Біблія чудово пояснює сама себе, адже Слово Боже духовне, а духовне має пояснюватися духовним.

Павло пише: „що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного“. [1Кор.2:13] Старий Заповіт тим і добрий, що допомагає розуміти новозавітні істини, адже Новий Заповіт захований у Старому, а Старий розкривається в Новому.

Що ж це за самовільний, або свідомий, гріх, за який уже не знаходиться жертви?

У 1-й книзі Самуїловій є цікава історія про первосвященика Ілія, сини якого грішили проти Бога. Господь сказав юнакові Самуїлові: „І розповім йому [Ілієві], що Я суджу дім його навіки за гріх, про який він знав, що сини його богозневажають, та не спиняв їх. Тому присягнув Я домом Ілія, що не очиститься гріх Ілієвого дому жертвою та жертвою хлібною навіки“. [1Сам.3:13-14]

Цікаво, що тут ідеться про гріх Ілієвого дому, який не очиститься жодними жертвами навіки. Чи не дуже схоже на те, про що йдеться в 10-му розділі Послання до євреїв?

Що ж такого робили його сини?

На перший погляд може здатися, що їхня провина полягала в тому, що вони злягалися з жінками, які відбували службу при вході скинії. [1Сам.2:22] Але за це Ілій дорікнув своїм синам, а Господь сказав Самуїлові, що він не спиняв їх, або не дорікав їм. Отже, вони робили щось зовсім інше.

Ось що сказав Ілієві Божий чоловік: „Чого ж ви берете під ноги Мою жертву та Мою жертву хлібну, що Я заповів для скинії?“ [1Сам.2:29] Хочу звернути увагу на вираз брати під ноги, адже те саме сказано в Євреям 10:29: „скільки ж більшої муки, — додумуєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого…“ Жертви й хлібні приноси в Старому Заповіті були прообразами жертви Сина Божого.

Переносне значення грецького слова «топтати» — «відкидати з презирством». Іншими словами, сини Ілія, а також він сам, не шанували жертв і хлібних приносів як святині, а мали їх за звичайну їжу, якою напихали собі шлунок. [1Сам.2:29]

Те саме відбувається сьогодні й з тими, хто «з презирством відкидає» Сина Божого, має за звичайну кров Нового Заповіту, пролиту на прощення гріхів, і тим самим зневажає Духа благодаті. [Євр.10:29] Зрозуміло, що той, хто вірує в Ісуса, не може потрапити в цю категорію, бо він уже прийняв жертву Христа, яка діє навіки.