А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю. А коли з учинків, то це більше не благодать, інакше вчинок не є вже вчинок.
— Римлянам 11:6

Коли розповідаєш віруючим Радісну Звістку благодаті, а особливо тим, хто вже давно прийняв Христа, то в них виникає нерозуміння. Вони кажуть: «Закон каже: це не можна, це не можна і це не можна. То що, тепер нам усе можна?» І дуже часто ті, хто не розуміє суті благодаті, використовують благодать як виправдання своїх учинків на кшталт: «Я ж під благодаттю, отже, мені все можна». Насправді, кажучи так, вони тим самим показують, що й далі живуть під законом, який дає силу гріхові [1Кор.15:56], а благодать слугує ширмою, щоб виправдати свої вчинки. Істина ж полягає в тому, що коли людина справді живе під благодаттю, то гріх не панує над нею [Рим.6:14].

Я спробую пояснити суть благодаті на такому прикладі. Скажімо, живе чоловік, який заподіяв мені дуже багато зла, і одного чудового дня, зустрівши його, замість того щоб здати його в поліцію, я кажу йому: «Слухай, друже, найдорожча річ, яка в мене є, — це моя машина Феррарі, і я хочу тобі її подарувати». Він у шоці. Думає, що я з’їхав з глузду або тут якийсь підступ, але я переконую його, що жодного підступу немає, а дарую йому, бо люблю його й мені шкода, що він живе таким життям. Слава Богу, він приймає дар. Тепер виникає запитання: чи будуть у нього потім сумніви, що він отримає від мене менший подарунок, наприклад пральну машину? Чи думатиме він: «О, я погано поводився, тому він навряд чи дасть мені пральну машину»? Думаю, ні, бо він отримав від мене найбільший подарунок, коли був дуже поганим.

Так само й з Богом. Написано: „А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками.“ [Рим.5:8] і „Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, — як же не дав би Він нам із Ним і всього?“ [Рим.8:32] Бог віддав нам найдорожче, що в Нього було [Свого Сина], і дав тоді, коли ми були грішними. Що Він хоче цим нам показати? А те, що Його дари не мають жодного стосунку до людських учинків. Іншими словами, благодать «обнуляє» наші діла й робить їх недоречними. Тобто наші діла ніяк не впливають на Його дари й благословення. У цьому й суть благодаті. Вона переводить погляд людини з діл на Бога [Його любов], на Його Сина [Божий Дар] і на те, що Син Божий зробив на хресті.

Декому, звісно ж, така звістка не до смаку, і вона їх дуже злить. А чому? Бо вони пишаються й ототожнюють себе зі своїми ділами, з тим, що вони зробили й пожертвували заради Бога, намагаючись зробити Його боржником. От тільки робити Бога боржником марно, адже Він нікому нічого не винен [Рим.4:1-6], і жертвувати теж марно, бо, крім жертви Ісуса, інші жертви Його не влаштовують [Євр.10:8-9]. А що більше діл, то важче з ними розлучатися. Але краще наслідувати приклад Павла, який сказав: „Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття [дослівно — гній], щоб придбати Христа“ [Флп.3:8]

Моє бажання — щоб у кожного було таке одкровення Ісуса, як у Павла. Адже Христос і пізнання Його набагато дорожчі й чудовіші за наші діла, заслуги та звання.