Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, — і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме!
— Івана 16:22

Коли ми читаємо Біблію, то часто наш погляд звернений на нас самих. Наприклад, Ісус каже: „І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!“ [Лк.14:27] Звісно, ми хочемо бути Його учнями, і коли читаємо цей вірш, думаємо, що нам треба нести хрест. Починаємо нести якісь проблеми, думаючи, що це наш хрест, і сумуємо чи журимося, як той багатий начальник. [Лк.18:23] Але Господь не хоче, щоб ми сумували, а навпаки — щоб раділи!

Тому, коли відкриваємо Біблію, просимо Святого Духа відкрити через Писання Христа, а не нас. Читаючи той самий вірш [Лк.14:27] і притчу про будівництво башти, яка йде за цим віршем, а також притчу про царя, ми хочемо побачити Ісуса і Його славу. Що ж це за основа, про яку тут говорить Господь? Павло пише: „Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона — Ісус Христос“. [1Кор.3:11] А хто будує башту? Писання каже: „Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!“ [Пс.126:1] І що це за цар, який збирається йти на війну? „Хто ж то Цар слави? — Господь сильний й могутній, Господь, що потужний в бою!“ [Пс.23:8]

У 33-му вірші Господь підсумовує: „Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм“. [Лк.14:33] Ісус казав такі речі не для того, щоб ми намагалися нести неможливе чи зрікалися всього, що тільки спаде на думку, а для того, щоб ми усвідомили, що те, що людині не під силу, можливе для Всесильного. [Лк.18:27] І коли ми бачимо в цих віршах Ісуса і Його славу та силу, тоді наше серце переповнюватиметься легкістю й радістю, якої ніхто не відійме!