Років десять тому, коли Євангелія благодаті тільки починала поширюватися в російськомовному просторі, ситуація була така, що майже всі віруючі перебували в так званому галатизмі. На недільних зібраннях тільки й робили, що вішали непосильні законницькі тягарі на шиї Божих овець. Одних це влаштовувало, інші терпіли, а ще інші просто йшли з церков, так і не знайшовши там Божої любові.

Слава Господу за Євангелію Божої благодаті, завдяки якій Дух Божий повертає нас до першої любові, яка є не нашою любов’ю до Бога, а Його великою любов’ю до нас. Ця любов окрилює, зміцнює і звільняє від усіх проблем і залежностей.

Але, як завжди буває, коли проповідується істинне вчення, ворог намагається його спотворити. Зверніть увагу, скільки існує деномінацій у тому ж протестантизмі. Щойно Бог дав Мартіну Лютеру одкровення про праведність через віру, як одразу з’явилося безліч усіляких відхилень: або в законницький бік — спастися й виправдатися можна тільки ділами, — або в іншу крайність, якої я хотів би торкнутися в цій статті.

Євангелія благодаті

Останніми роками з’явилося багато так званих поширювачів благодаті, які створюють групи в соціальних мережах. І добре було б, якби вони ділилися особистими одкровеннями, отриманими через спілкування Святого Духа, але часто буває так, що вони просто наповнюють свої групи «контентом благодаті», щоб набрати якомога більше підписників.

Пам’ятаю, якось років три тому, зайшовши в одну таку групу, я знайшов свої статті, які модератор цієї групи видавав за свої, просто копіюючи їх із сайту Нового Єрусалима й навіть не вказуючи джерела. Дивно було ще й те, що ця людина жила в одному місті зі мною, але ніколи не писала й не хотіла зустрітися та поспілкуватися. Так от, спершу мене це дуже обурювало, і я навіть намагався заблокувати їй доступ до сайту, але потім Господь показав, що це не моя битва, а Господня.

До речі, зовсім нещодавно, слухаючи одну з проповідей Джозефа Прінса, я дізнався, що в нього теж була схожа ситуація. Він казав, що один відомий проповідник в Америці, який раніше нападав на нього й на Євангелію благодаті, яку Джозеф проповідує, тепер почав використовувати Джозефові одкровення у своїх проповідях і видавати їх за свої. Особисто мені це нагадує ситуацію з книги Дій, коли сім синів первосвященика намагалися вигнати біса з одержимого Ісусом, Якого Павло проповідує. Ми можемо прочитати, чим усе це скінчилося. :-)

Так от, потім я дізнався, що та людина, яка копіювала мої статті, закинула свою справу поширення й пішла в юдаїзм. Не дарма апостол Павло писав, що коли ми будуємо, то завжди прийде день вогню й випробує наше діло. Якщо ми будуємо на коштовному камінні — особистих одкровеннях, отриманих від Господа, які не суперечать здоровому вченню, відкритому святими апостолами в Писанні, — то таке діло встоїть. Як писав Павло: „то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є.“ (1Кор.3:13)

Тому мені особливо немає потреби приєднуватися до всяких соціальних груп і сперечатися з так званими поширювачами «неліцензійної» інформації. День вогню виявить діло кожного. Моя справа — лише ділитися тим, що Господь відкрив особисто мені, а далі Він Сам приведе тих людей, які через статті й послання будуватимуться й зміцнюватимуться у вірі та Божій любові. Адже не дарма Господь дав усіляких служителів, про яких Павло писав у Посланні до ефесян, „щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду“. (Еф.4:14)

Вітри різних наук

Навіть за часів апостолів були не тільки юдеї-законники, які намагалися затягнути віруючих в Ісуса назад у виконання старозавітних заповідей, а й інші, що обертали Божу благодать на розпусту. Апостоли приділяли цьому особливу увагу, особливо Іван, який навіть написав цілу книгу Євангелії, у якій ясно показав, що Ісус Христос є Бог, що прийшов у тілі, бо з’явилися так звані гностичні вчення, які відкидали те, що Бог народився в людському тілі.

Гностичні вчення — це не обов’язково ті, що заперечують прихід Бога в тілі, а ті, які люблять зображати Божі істини в «духовному» світлі. Наприклад, від одного відомого серед російськомовних віруючих американського проповідника я почув, що слова rapture (укр. вхоплення церкви) немає в Писанні і що вхоплення — це особисте переживання, про яке Павло писав у 12-му розділі Другого послання до коринтян.

Можливо, слова rapture і немає, як немає й слова «Трійця», але це не означає, що немає того, суть і зміст чого розкривають ці слова. Апостол Павло ясно й однозначно писав, що „Сам бо Господь із наказом, при голосі архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом.“ (1Сол.4:16-17) Тому всякі вчення на кшталт претеризму, який каже, що воскресіння й вхоплення віруючих уже було в 70 році, а також учення «надто духовних», які навчають, що вхоплення — це особисте переживання, — усе це спрямоване на одне: зруйнувати віру й блаженну надію тих, хто вагається.

Інша крайність — це всілякі вчення про те, що Ісус спас і виправдав усіх людей, і неважливо, вірить людина чи ні. Таке виникає через нерозуміння віри, яку часто сприймають як людське зусилля чи якесь старання. Ні, друзі мої, віра — це не зусилля тіла, а дар Божий. (Еф.2:8) Ісус казав: «Майте віру Божу!» Віру, як і любов, ми не намагаємося виробити тілесними зусиллями, а приймаємо через слухання Божого слова.

Цікаво, що перед тим, як Ісус сказав „Майте віру Божу!“, Петро сказав Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“ (Мр.11:21) Людина приймає Божу віру тільки тоді, коли смоковниця, що символізує тілесні діла й зусилля, всихає. Іншими словами, що менше людина покладається на особисті зусилля, то легше їй, якщо можна так висловитися, прийняти Божу віру, а разом із нею спасіння й праведність.

Павло сказав в’язничному сторожеві: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасений ти сам та твій дім“ (Дії.16:31). Павле, а навіщо вірувати, щоб спастися? Хіба Ісус не всіх спас? На думку сучасних гностиків, Павло мав би сказати сторожеві: «Друже сторожу, хочу дати тобі нове пізнання — Ісус спас усіх. Погодься з цим знанням». Хочу звернути вашу увагу, що всі ці вчення роблять наголос на всіляких знаннях і пізнаннях, а не на вірі. Саме так навчали гностики першого століття, які казали, що все залежить від «духовного» знання, а не від віри в спасенну жертву Ісуса Христа.

Так само й праведність — вона не людська, а Божа, і дана вона всім людям у дар. Одні пускають її в обіг, як слуги в притчі про таланти, а інші закопують у землю. Пустити в обіг — означає повірити, бо Ісус сказав: „Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав“. (Ів.6:29) Зверніть увагу: наше вірування — це не наше діло, а діло Боже, точніше діло Святого Духа. А закопати в землю — означає перетворити спасіння й відкуплення на зусилля тіла, бо земля символізує тіло.

Вороже рукописання

Інша крайність, у яку впадають, — це вчення про те, що Бог знищив Закон і Закону більше немає, а на підтвердження наводять слова апостола Павла з Послання до колосян про знищене Богом рукописання.

Бог не знищував Закону, бо той самий Павло писав, що Закон добрий і святий, а також що „Закон не покладений для праведного, але для беззаконних та для неслухняних, нечестивих і грішників…“ (1Тим.1:9) Гора Синай, що символізує Закон, нікуди не поділася, а й досі стоїть в Аравії. (Гал.4:25) Інша річ, що Господь разом з ангелами й святими змінив місце Свого перебування з гори Синай на гору Сіон, де Він судить і судитиме не за Законом Мойсея, а за законом милості й свободи.

Що ж до знищеного рукописання, то там Павло пише не про Закон, а про прокляття Закону. Там написано, що це рукописання було проти нас, або, якщо ближче до оригіналу, воно було нам вороже. Закон сам по собі нейтральний і ні до кого не ворожий. Наприклад, є закон, що забороняє переходити дорогу на червоне світло. Проти кого й до кого ворожий цей закон? Інша річ, що є покарання за порушення цього закону, і саме воно спрямоване проти порушників.

Так само й із Божим Законом. Заповіді святі й добрі, а такі, як «Шануй свого батька та матір», мають навіть, як писав апостол Павло, обітницю. (Еф.6:2-3) Інша річ — прокляття, написані рукою Мойсея в 28-му розділі Повторення Закону. Саме вони були проти нас, і саме їх Господь прибив до хреста, бо написано: „Проклятий усякий, хто висить на дереві“. (Гал.3:13) Ісус став прокляттям замість нас, і Бог прибив наше прокляття в тілі Ісуса до дерева. Алілуя!!

Тим, хто любить копати глибше, скажу, що там для слова «знищивши» вжито грецьке слово ексалейфо (G1813), яке дослівно перекладається як стирати, вигладжувати, і все це сказано в контексті того, що Бог простив нам усі гріхи! (Кол.2:13-14) У пророка Ісаї про це написано: „Я, Я є Той, Хто стирає провини твої ради Себе, а гріхів твоїх не пам’ятає!“ (Іс.43:25) Саме про це тепер свідчить Дух Святий: „А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“ (Євр.10:15-17)

«То що, Поле, якщо Бог не скасував Закону, то нам треба його виконувати?» Ні, звісно ж, але не тому, що Бог знищив його, а тому, що віруюча людина вже живе не під Законом, а під благодаттю (Рим.6:14), а також тому, що ми, хрещені в Христа Ісуса, умерли для Закону тілом Христовим і тепер живемо для Божої праведності, або, буквальніше, У Божій праведності.

Закон Христовий

Життя в благодаті — це не те саме, що життя в беззаконні. Саме так сприймають багато тих, хто впадає в законницьку крайність, коли їм говориш про Божу благодать. І все тому, що живуть за тілом. А інша крайність — це коли кажуть, що Закону більше немає і ми грішити не можемо, і перетворюють життя в благодаті на беззаконня.

Коли Павло писав коринтянам про свою участь у Євангелії, то сказав: „для підзаконних — був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, — я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних.“ (1Кор.9:20-21) Дуже цікаві слова!

По-перше, Павло сказав, що він уже не під Законом, бо знав, що він під благодаттю. А по-друге, будучи з беззаконними, він не поводився як беззаконник, а як той, хто дотримується закону Христового. І що ж це за закон такий? Це Божі любов і благодать, які він виявляв до беззаконних, як Ісус — до митників і грішників, бо написано, що любов — виконання Закону. (Рим.13:10)

У Посланні до галатів Павло писав: „Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового.“ (Гал.6:2) Я чув, як дехто, згадуючи цей вірш, використовує його, щоб звалити на плечі інших свої життєві проблеми. Ідеться ж тут про те, що коли людина чинить беззаконня (а отже, така людина й далі живе під Законом), то виправляти її слід не з осудом, а з Божою любов’ю, виконавши цим закон Христовий.

Також Павло писав тим, хто живе в благодаті й свободі, щоб не погорджували слабкими у вірі (законниками), а законникам — щоб не осуджували тих, хто живе в благодаті, бо Бог прийняв усіх нас. (Рим.14:3) Тож не судімо одне одного, а краще думаймо про те, як не давати братові приводу до спотикання чи спокуси. Бо коли через нашу свободу буде вражене сумління слабкого у вірі, то через наше знання гине недужий брат, і тим самим ми чинимо не за любов’ю, порушуючи закон Христовий. (1Кор.8:9-12)

«Ну от, Поле, ти знову хочеш сказати, що я мушу дотримуватися ще одного закону, що зветься Христовим». Дорогий друже, якщо для тебе це чергова заповідь, то ти, мабуть, і далі живеш за тілом, намагаючись догодити Богові своїми ділами, тільки написано, що закон Христовий виконують не тілесні, а духовні. (Гал.6:1) Любов до братів і сестер — не наше тілесне зусилля, а наслідок особистого одкровення про Христову любов до нас. Коли ми пізнаємо Христову любов через одкровення Ісуса Христа, то наповнюємося всякою повнотою Божою. (Еф.3:19) А тому, хто переповнений Божою любов’ю, дуже легко виливати її на інших.

Це як жінка, що несе коромисло з двома відрами, наповненими водою вщерть. Іде вона полем, трохи похитуючись від переповнення любов’ю, а вода хлюпає і праворуч, і ліворуч, і на праведних, і на неправедних.